Незвичайна весна

Це була найбільш незвичайна весна з усіх, які пам’ятав Їжачок.
Розквітли дерева, зазеленіла травичка, і тисячі вимитих дощами птахів заспівали в лісі. Усе цвіло.
Спершу цвіли блакитні проліски. І доки вони цвіли, Їжачкові здавалося, ніби довкола його будинку — море, і що варто йому зійти з ґанку — і він одразу потоне. І тому він весь тиждень сидів на ґанку, пив чай і співав пісеньки.
Потім зацвіли кульбаби. Вони розгойдувалися на своїх тоненьких ніжках і були такі жовті, що, прокинувшись якось уранці й вибігши на ґанок, Їжачок подумав, що він опинився в жовтій-жовтій Африці.
«Не може такого бути! — подумав тоді Їжачок. — Бо якби це була Африка, я б обов’язково побачив Лева!»

І одразу прошмигнув у дім і зачинив двері, бо якраз навпроти ґанку сидів справжній Лев. У нього була зелена грива й тоненький зелений хвіст.
— Що ж це таке? — бурмотів Їжачок, розглядаючи Лева крізь замкову щілину.
А потім здогадався, що це старий пень випустив зелені пагони й розцвів за одну ніч.
— Усе цвіте! — виходячи на ґанок, заспівав Їжачок.
І взяв свою стару табуретку й поставив її в велику миску з водою.
А коли наступного ранку прокинувся, то побачив, що його стара табуретка зацвіла липкими березовими листочками.