Довгого зимового вечора
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
Ой, які замети намела хуртовина! Всі пеньки, всі купини засипав сніг. Сосни глухо скрипіли, розгойдувані вітром, і лише працьовитий дятел довбав і довбав десь угорі, наче хотів продовбати низькі хмари й побачити сонце…
Їжачок сидів у себе вдома біля грубки й уже не сподівався, що коли настане весна.
«Скоріше б, — думав Їжачок, — задзюрчали струмки, заспівали птахи й перші мурахи побігли по доріжках!.. Тоді б я вийшов на галявину, крикнув на весь ліс, і Білка прибігла б до мене, а я б їй сказав: «Доброго дня, Білко! Ось і весна прийшла! Як тобі зимувалося?»
А Білка розпушила б свій хвіст, помахала ним приязно й відповіла: «Доброго дня, Їжачку! Чи здоровий ти?» І ми побігли б по всьому лісу й оглянули кожен пеньок, кожну ялинку, а тоді кинулися б протоптувати торішні стежки…
«Ти протоптуй по землі, — сказала б Білка, — а я — угорі!» І застрибала б по деревах…
А потім ми побачили б Ведмедика.
«О, це ти!» — гукнув би Ведмедик і почав би допомагати мені протоптувати стежки…
А потім ми покликали б Ослика. Адже без нього неможливо прокласти велику доріжку.
Ослик біг би першим, за ним — Ведмедик а вже за ними — я…
«Цок-цок-цок», — цокав би Ослик копитцями; «туп-туп-туп», — тупотів би Ведмедик; а я б за ними не встигав і просто котився.
«Ти псуєш доріжку! — крикнув би Ослик. — Ти всю її розколупав своїми голками!»
«Нічого! — посміхнувся б Ведмедик. — Я побіжу за Їжачком і буду втоптувати землю».
«Ні, ні, — сказав Ослик, — нехай краще Їжачок розпушує городи!»
І я качався б по землі й розпушувати городи, а Ослик із Ведмедиком — носили б воду…
«Тепер розпушіть мій!» — попросив би Бурундучок.
«І мій!» — сказала б Лісова Миша… І я б качався по всьому лісу й усім приносив користь.
А тепер ось доводиться сидіти біля грубки, — сумно зітхнув Їжачок, — і невідомо ще, коли настане весна…»
Обговорення (0)