Лев, Вовк і Лисиця

Лев захворів. Прощай, прощай, життя!
Хоча рідня від смерті не спасіння,
Та легше на душі, як чуєш голосіння,
Як слухаєш зітхання, співчуття…
Зійшлись: Ведмідь сопе, тупоче;
Шакал зігнувсь і мружить очі;
Зітхає Вовк, від Лева не відходить,
Ще й на Кумі старі рахунки зводить:
— От, батьку, бач, Куми нема?
Тебе забула, знать, Кума… —
Аж двері рип — Лисиця на поріг.
Лев розчавить зневажницю ще б міг,
Але Лисиця не злякалась,
Бо за дверима дослухалась:
— Привіт, володарю, привіт!
Оббігала весь ліс, усе дібров’я,
Питала, як вернуть тобі здоров’я,
Щоб ти ще жив сто літ.
Потішила Сова порадою такою
(У неї я сама лікувалася колись):
У свіжу вовчу шкуру зодягнись —
Недугу зніме як рукою…
Ану, наш друже Вовче, повернись! —
Тут всі, які були,
Малі й великі,
Во славу й честь владики
Із шкури Вовка роздягли.