Казка про іграшкове містечко

Розкидала Ойка-капризуля свої іграшки по всій кімнаті, а збирати не хоче.

– Ой, набридли ви мені, іграшки! Ой, щодня вас прибирай та складай!

Кинула Ойка ляльки у шафу, плюшевого Песика під стіл, а кубики ногами заштовхала під стілець.

Настав вечір. Лягла Ойка в ліжечко і заснула.

Вилізли ляльки з шафи. Вибіг з-під столу плюшевий Песик. Виїхала з кута вантажівка.

– Не любить нас Ойка. Ображає нас. Підемо від неї в ліс, – вирішили іграшки.

Завантажили ляльки та плюшевий Песик у вантажівку кубики та посуд. Тихенько відчинили двері і вирушили прямісінько до лісу вузькою стежиною.

Знайшли іграшки затишну галявину і збудували з кубиків гарне містечко.

Місяць їм світить, а світлячки, як настільні лампи, горять. Вранці пішла Марічка гуляти в ліс і натрапила на іграшкове містечко.

Почастували ляльки Марічку чаєм. А самі сидять сумні-сумні, плюшевий Песик хвостиком не махає.

– Чому ви всі такі сумні? – Запитала Марічка.

– Нам без Ойки сумно, – сказав плюшевий Песик. – Але ми все одно до неї не повернемося. Погано нам у неї жити.

Вранці прокинулася Ойка, а іграшок нема. Шукала вона їх, шукала, нічого не знайшла. Тільки нашийник плюшевого Песика на підлозі лежить.

Посиділа Ойка на стільці – нудно. Полежала на дивані – теж нудно.

Пішла Ойко до Марічки. А Марічка з кубиків високий будинок для Жирафи будує.

– Ой, Марічко, пішли від мене всі іграшки! – Заплакала Ойка. – Без іграшок погано, нудно! Ой, що мені робити?

– А я знаю, де твої іграшки! – Відповіла Марічка. – Вони тепер у лісі живуть.

Пішли Марічка та Ойка на галявину до іграшкового містечка.

– Ой, вибачте мені, іграшки! – сказала Ойка. – Не буду я вас більше ображати. Он я плюшевому Песику нашийник принесла.

Не стали іграшки на Ойку сердитись. Завантажили кубики на вантажівку і вирушили назад. Попереду Песик біжить, хвостиком махає.

З того часу Ойка іграшки більше не розкидає, плюшевому Песику буду побудувала, а лялькам щодня бантики зав’язує.