Казка про чесні вуха

Настала зима. Засипав сніг у лісі всі стежки.

Пішла Ойка-капризуля погуляти. Змерзла. Та ще й рукавиці загубила. Іде на пальці дмухає. Раптом бачить – стоїть під сосною будиночок зайця. Визирнула з вікна Зайчиха.

– Ойко, Ойко, йди до хати! Погрійся біля пічки, – покликала Зайчиха.

Увійшла Ойка в заячий будиночок. Посадила її Зайчиха на лавку ближче до пічки.

– Сиди, Ойко, грійся, – сказала Зайчиха. – А я піду свого синочка пошукаю. Он який холод у лісі. Замерзне він, застудиться.

Накинула Зайчиха на плечі теплу хустку із заячого пуху і пішла шукати синочка.

Дивиться Ойка – стоїть на полиці банка з вишневим варенням. Дуже захотілося спробувати Ойці солодкого варення. Встала Ойка на стілець. Хотіла взяти банку з варенням, та зачепила ліктем чашку. Чашка красива, намальовані на ній морквина та капуста. Впала чашка і розбилася.

Тут якраз повернулася Зайчиха із зайченятком.

– Хто розбив мою чашку? – засмутилася Зайчиха.

– Ой, вона сама розбилася, – сказала Ойка. – Ця чашка дуже погана. Вона любить битися. Чашка взяла ложку і почала бити чайник. А чайник розгнівався і штовхнув її. Чашка впала з полиці та розбилася.

– Ой! Ой! Ой! – Похитала головою Лісова Птаха. Вона сиділа на гілці під вікном і все бачила. – Ану скажи, Ойко, чому в тебе такі червоні вуха?

– Ой, не знаю, – прошепотіла Ойка, а сама вуха руками затулила.

– А я знаю, – сказала Лісова Птаха. – Тому що ти брехуха, а вуха у тебе чесні. Їм за тебе соромно, от вони й почервоніли. У брехунів завжди вуха червоні.

– Ой! – Закричала Ойка. – Не хочу, щоб у мене вуха були червоні! Це я чашку розбила!

– От і добре, що зізналася, – посміхнулася Зайчиха. – Сідай з нами за стіл. Питимемо чай з вишневим варенням.

– А я твої рукавиці знайшла, – сказала Лісова Птаха. – Ось вони, Ойко, тримай. Більше не губи. Зима прийшла, пальчики відморозиш.