Казка про грубе слово «Іди»

Маша та Ойка збудували будиночок із кубиків.

Прибігло Мишенятко і проситься:

– Який гарний будинок! Можна, я в ньому житиму?

– Ой, гидке Мишеня! Йди звідси! – сказала Ойка грубим голосом.

Образилося Мишенятко і втекло.

Заплакала Марічка:

– Навіщо ти прогнала Мишенятко? Мишенятко хороше.

– Ой, і ти теж йди, Марічко! – відізвалася Ойка грубим голосом.

Образилася Марічка і пішла.

Заглянуло у вікно Сонечко.

– Як тобі не соромно, Ойко! – Сказало Сонечко. – Марічка твоя подружка. Хіба подружці можна говорити «йди»? Ойка підбігла до вікна і закричала Сонечкові:

– І ти йди!

Нічого не відповіло Сонечко і пішло кудись  з неба. Стало темно. Дуже темно.

Вийшла Ойка з дому і пішла стежкою до лісу. А в лісі теж темно. Чує Ойка, під кущем хтось плаче.

– Ти хто? – Запитала Ойка. – Я тебе не бачу.

– Я Білченя Рудий Хвіст, – відповіло Білченя. – Заблукав я у темряві, не можу знайти свого дупло. Там на мене мама чекає.

Ходила-ходила Ойка у темряві, мало не впала в глибокий яр. Раптом чує Ойка, хтось у лісі виє.

– У-у!

Бачить Ойка, блиснули серед дерев чиїсь зелені очі.

– Ой, хто це? – Злякалася Ойка.

А зелені очі все ближчі. З усіх боків оточили Ойку.

– Це ми, Сірі Вовки! – відповіли Вовки. – Настала ніч! Будемо нишпорити лісом і всіх лякати!

– Ой, тепер ми всі пропали! – Заплакала Ойка. – Це я у всьому винна. Ой, більше ніколи не говоритиму оте грубе слово «йди»!

Почуло Сонечко її слова і вийшло на небо. Відразу стало ясно й тепло.

Сірі Вовки втекли далеко за глибокий яр.

Дивиться Ойка, а стежкою йде Марічка. Зраділа Ойка.

– Ой, Марічко, ходи до мене! Побудуємо новий будинок для Мишеняти, ще кращий. Нехай воно там живе.