Як все з’ясувалося

Ще вчора загубилося колесо від машинки. Мишко де вже не шукав. Немає. «Може, мама знайшла та в кладовку сховала?»— подумав. Хлопець підставив стілець, відкрив дверцята.

І враз його зір привабила банка з малиновим варенням. Мишко аж облизався. Він згадав, як нещодавно мама частувала ним його. Тільки дала вона усього дві ложечки. «Багато не можна, шкідливо»,— сказала. «Таке смачне і шкідливо?»— не вірилось хлопцеві.

Відшукав він ложку, зачерпнув повну варення. Смачне! З’їсть ложку-дві, гляне на банку. Ого! Ще багато — і знов за своє. Схаменувся вже тоді, коли блиснуло дно банки…
Невдовзі з роботи повернулися мама з татком. За вечерею мама питає:

— А хто це варення виїв? — показала вона порожню банку.

— Я не їв,— поспішив сказати Мишко.

— А куди ж воно поділося?— на цей раз мати глянула на дочку.

— Я не брала,— спокійно відповіла дівчинка.

— Облиш,  — втрутився батько,—потім з’ясується.

Вночі Мишко довго не міг заснути.
«Як же воно може з’ясуватися? Адже ніхто не бачив, і я не признався»,— міркував він. З такими думками й заснув. Та не надовго. Прокинувся він від болю в животі. Іншим разом Мишко поспішив би поскаржитись батькам. Зараз принишк, тільки зуби зціпив. А біль не вщухає, з кожною хвилиною ще дужчає.

— Ой-ой! — не витерпів Мишко, застогнав.

— Що з тобою, синку?— спитала мама.

— Живіт…— ледь промимрив він.

Мама поклала руку на гарячий Мишків живіт, похитала головою. Потім дала Мишкові якісь ліки, і біль потроху вщух.

— От воно все і з’ясувалося,— зауважив татко.