Безхвостий котик

Павлик захворів і потрапив до лікарні. Там він ковтав гіркі таблетки й порошки, які приписала йому лікарка. А уколів боявся страшенно. Забачить у руках медичної сестри шприц, затремтить увесь, сховається під ковдру.

Сестра умовляла хлопця:

— Не бійся, дурненький. Я тобі зайчика намалюю.

— Не хочу я зайчика. Краще котика,— якось крізь сльози пробурмотів Павлик і перевернувся на живіт.

— Гаразд. Хай буде котик.— Сестра підгорнула хлопцеві сорочечку, почала водити по тілу ваткою, змоченою спиртом.

— Оце котикова голівка з великими очицями і довгими вусами,— промовляла вона. — А тепер намалюємо йому спинку і животик, ніжки передні і задні… А це… —Сестра легенько й непомітно уколола хлопця. Павлик злегка ворухнувся:

— А то що? — поспитав він.

Сестра усміхнулась:

— Хвостик котикові почепила,— пояснила. Потім вона вкрила хлопця ковдрою і, побажавши доброї ночі, вийшла з палати.

Другого вечора сестра знову завітала до Павлика. Цього разу хлопець не тремтів і не ховався. Він швиденько беркицьнувся на живіт і сказав:

— Малюйте котика. Тільки без хвостика.