Гостинець

У двері хтось постукав.

— Васильку, а піди взнай, хто там,— озвалася мама з кухні.Хлопець скинув з петлі гачок.

— Та це ж наша бабуся!— зраділо вигукнув він і відразу ж потрапив у її обійми.

— Онучку мій золотий! — приголубила вона хлопця.
Вибігла мама. Вони обнялися, поцілувалися. Потім про щось розмовляли на кухні. А Василько ходив біля бабусиного кошика, якого вона залишила у сінях. «Чи привезла вона гостинця?»— цікавило хлопця. І не втерпів — підняв ріжечок рушника. А там великий кульок, повний цукерок. Взяв одну, покуштував. «Ох і добра!» Нахилився, набрав повну жменю. І тільки сховав у кишеню, як чує:

— Оце так!   Привезла   онуку   гостинець   та й   забула про нього! — І бабуся кинулась до кошика.

— Візьми, Васильку,— простягла вона кульок.

Василько швидко схопив його і, не розкриваючи, вискочив з кімнати.