Дятел і Сорока

Сумує Дятел на сухій вербі:
— Давно жовтіють вуха,
Вже в чуб закралась завірюха.
Пора гніздо робить собі,
Життя міняти холостяче…

Ворона-свашка кряче:
— Не гайсь
І до Сороки засилайсь!

Вагавсь завзятий холостяк
Та й каже: — Хай вже буде так!
Нахолостячився доволі…
Ідіть, свати, шукати щастя в полі!

Сорока горда не була:
Відразу рушники дала,
Подумавши: — Дарма,
Що літ йому багато
І красоти нема;
Зате у нього гарна хата,
Нажита ним без поговору.
Найголовніше: вміє лізти вгору!

Я байку склав, нівроку,
Та мав із прототипами мороку:
Тяжкого ворога нажив — біда:
Розгнівалась сусідка молода:
— Ти з мене, — каже, — змалював Сороку!

Рік написання: 1956