Повитиця і Гарбузиння

Лисніючи на сонці, Повитиця
Бундючно мовила: — Подумайте, яке!
І не жалке, і не гірке,
А чваниться! Велика птиця!
Хоч родиш ти великі гарбузи,
Але життя твоє — рілля, низи.
Не здатне вилізти, мов хміль, на тичку,
Вже не кажу, щоб на струнку вербичку…

Ось я: до сонця рвусь, на ясен світ,
Щоб з висоти, з небесного простору
Прославити і ліс, і гору,
Співать землі привіт!
Спочатку на овес чи льон підскочу,
На соняшник тихенько перескочу,
А там деревце обхвачу,
А там, як схочу,
І в небо полечу…

— Скачи, та стережись, бо зломиш ногу! —
Почула відповідь на ту хвастливу мову. –
Шукаєш по верхах не честь високу —
Нассатися чужого хочеш соку!

Рік написання: 1960