Зимова казка

Пухнаста ялинка раділа снігу як ніколи! Ще б пак, від північного холодного вітру вона геть змерзла. Отож тепленька срібляста шубка була дуже доречною. Сніжинки одна за одною сідали на гілочки і ялинка задоволено усміхалася. Аж раптом тишу злякала жвава суперечка. Лісова, уже трохи посріблена, красуня прислухалася і почула розмову між двома сніжинками. «Поглянь, яка ялинонька! А он на гілочці чудова місцина. От там би посидіти!» – казала одна. «Еге ж, – промовила інша, – тільки там залишилося місце для однієї сніжинки, а не для двох!». «Зрозуміло, що воно моє: я перша його помітила! – знову озвалася перша сніжника. «Я долечу туди швидше, ніж ти. Ось побачиш!» – відказала інша.
Лемент тривав, і ялинка занепокоєно все пильніше поглядала на сніжинок. Вона мала добре серце, тому їй було вже байдуже, хто з них вмоститься на гілочці. Турбувало її інше. Від запальної суперечки сніжинки почали нагріватися. Врешті, побоювання ялинки справдилися – сніжинки-суперниці розтанули…
А сніг все падав і падав! Небо витрясало на землю величезну білу перину, аби нікому не було холодно. Сніжинки жваво кружляли і мостилися на гілки дерев. И думали вони не про те, де їм буде зручніше, а як краще зігріти и прикрасити деревця. І поступово посріблений ліс перетворився на справжнісіньке Новорічне диво.