Про ельфів і троянди

Щовечора тендітні ельфи мостилися на широкому листі капусти, смакували чаєм з чорнобривців, весело сміялись, а потім досхочу танцювали до самого ранку. Вранці, коли сонце ніжно торкалося трав’яної ковдри, і квіти привітно усміхалися йому, маленькі ельфи вибирали пишні троянди і засинали на ніжних пелюстках квіток, накриваючись ними, як ковдрою. Так минав час: вечір за вечором, день за днем. Але одного разу хтось вирішив зірвати пахучі квіти, і рожевий букет урочисто поставили на столі. «Нехай тішить око», – сказала господиня і радісно усміхнулася. Троянди дійсно тішили всіх. А ввечері, коли Місяць човником поплив небом, і зірки, як у дзеркало, заглядали в річки та озера, сталося те, що відбувалося завжди. Ельфи збиралися знову пити запашний чай, а потім танцювати. -Але тепер вони зніяковіло мовчали і озиралися на всі боки.
«Чому ми не чуємо чарівного запаху прекрасних квітів?», – запитували вони один в одного. А вранці ліжком їм вже служили не пишні троянди, а високі ромашки, тому що не можуть жити ельфи на зірваних квітах, а лише на квітучих кущах в саду.
А троянди? Троянди сумували за ельфами. Щодня їхні пелюстки втрачали свою свіжість і чарівність. І ельфам хоча й шкода було троянд, проте жити в неволі вони не змогли б, тому що зів’яли б так само, як і ці чудові квіти. Вони знали, що краще милуватися квітами в саду, аніж у вазі. А квіти найбільше люблять сонце, пісні бджіл, метеликів і ще – маленьких, добрих ельфів…