Жінка та курка

Мала одна жінка гарненьку білу курочку,
лагідну, мов ягнятко.. Ходила собі білявка
подвір’ям, дзьобала черв’яків та пила воду з
калюжки. Щодня опівдні залазила в своє
гніздо й довго там сиділа, а тоді
вистрибувала звідти й кудкудакала на всю
околицю, б’ючи крилами:

– Ко-ко-ко! Ко-ко-ко! Господине, я знесла
тобі яєчко! Ходи забери. Лише рік тому сама я
вилупилась з яєчка, а відтоді, як уперше
знеслася, день у день дарую тобі яєчко. Ко-ко-ко!
Ко-ко-ко!

Як же було господині не тішитись з такої
курки? Щотижня, коли вона несла городину на
базар, брала і яєчка й продавала за
добрі гроші. Та хоч була задоволена, проте
повсякчас бурчала:

– Шкода, що маю тільки одну курку, коли б
мала ще з одну, було б грошей більше.

Скупа вдалася господиня, любила складати
гроші, вряди-годи виймала із скрині мішечка
та лічила їх.

Аж якось уранці несла вона курці зерно, і
спало їй на думку: «А що, як давати білявці
[43] більше зерна, аби несла вона по двоє яєць
щодня? Більше їстиме – краще нестися буде».

Та й насипала курці цілу купу зерна. Так і
в обід, і ввечері. Курка дзьобала собі, не
лишаючи ні зернини. Дивилася господиня на
неї й раділа.

Щодня сипала вона курці подвійну пайку
зерна та недоїдки від столу. А курка одно
сокотала та їла, і господиня не могла нею
натішитися.

Та від такого харчу почала білявка
гладшати і за кілька день зовсім перестала
нестися.

Розсердилася господиня на курку, але,
подумавши добре, сказала:

– Мало мені було щодня по яєчку, заманулося
більше. От і покарали мене боги!

Так деякі люди через зажерливість
втрачають і те, що мали.