Жаби

Серед зеленого поля було невеличке
блакитне озерце. Жили в ньому дві жаби.

Зиму перебули вони щасливо. В озері було
багато поживи, і жаби нічим не клопоталися.

Але настало таке спекотне літо, що озерце
[60] висохло,- зосталася від нього маленька
калюжка.

У цій калюжці й ховалися жаби, нарікаючи
на жорстоку долю.

– Довго тут не висидиш,- каже якось одна
жаба.- Щодень стає жаркіше,- скоро й ця вода
висохне.

– Авжеж,- відповідає друга.- Треба шукати
кращого місця. Може, десь недалечко є річка
чи більше озеро. Пересиділи б там спеку, а з
першими дощами повернулися б сюди.

– Гаразд,- погодилася перша.- Зараз же
вирушаймо.

– Коли так, то й так. Уперед!

Вилізли жаби з озерця, подалися шукати
ліпшого притулку. Незабаром бачать –
колодязь.

– О! Там є вода!

Доплигали вони до колодязя, зазирнули.

– Ну й глибоко!

– А скільки води! Стрибнемо? Де ще знайдеш
краще?

І перша жаба намірилася стрибнути.

– Стій, дурепо! – спинила її подруга.- А коли
й тут висохне вода? Звідси вже не вилізеш [61]
– високо. Краще пошукаймо іншого місця, де ми
будемо в безпеці; навіщо стрибати в першу-ліпшу
яму, не думаючи, що буде по тому.