Жаліслива качка

– Слухай, жінко, – сказав Качур Качці, – наші каченята давно вже в колодочки вбилися, а ти їх досі на воду не пускаєш, літати борониш. Негоже це.

– Що ти, що ти? – засичала на те Качка. – Ще, не дай боже, втопиться яке чи шуліка візьме. Колись ми самі страху-біди натерпілися, хай же тепер хоч вони в рідному очереті порозкошують. Встигнуть ще, налітаються-наплаваються… А ти, замість ото балакати, розстарався б чогось смачненького.

Зітхнув Качур та й подався знову діткам поживу добувати.

Восени, коли качва з усієї округи зібралася у вирій, вони були гладкі й випещені – не те, що інші. Але далекої дороги не витримало жодне. Бо в них була надто жаліслива матуся