Тінь та людина

Спіймати Тінь свою хотів Пустун один:
До неї, а вона вперед; ще швидше він, —
Вона туди ж; тоді він навздогін:
Та що хутчіше біг, то швидше Тінь тікала,
Неначе скарб, не даючись.
Ось мій дивак назал мерщій — дивись,
Вже Тінь за Пустуном сама ганятись стала.

***

Красуні! Чув я скільки вже разів:
Ви думаєте що? Я не про вас повів.
Часом з фортуною буває стільки ж див;
Цей тільки труд і час загубить,
Бажаючи її настигнути в ту ж мить;
А той, здається нам, тіка несамохіть, —
Так ні, за ним вона сама ганятись любить.

Переклад Д. Білоуса