Тільки тобі, бабусю

У неділю за обіднім столом зібралася вся сім’я. На чільному місці сиділа сива, наче голубка, бабуся, поряд з нею (на ватяній подушці, щоб міг дотягнутися до тарілки) – чорноокий онучок Вітя у білій святковій тенісці, а далі – тато і мама.

Коли вже попоїли і салат з помідорів та огірків, і борщ, і рум’яні котлети з гречаною кашею, мати внесла з кухні повну плетену з лози фруктовницю із достиглими темно-червоними персиками, припрошуючи:

– Їжте, будь ласка. Це сьогодні замість компоту.

– Бабусю, он той найбільший персик – то вам, – мовив Вітя і показав пальцем на рожевощокого красеня, який увінчував гарно викладену гірку.

– Я тобі його подам, – сказала старенька. – Той персик, Вітю, так і про­ситься до тебе у тарілку.

– Ні, ні, – замахав руками хлопчик. – Тільки тобі, бабусю, тільки тобі!

– Дякую, Вітю. А тепер поклади собі ось цих два красені. Вони теж дуже смачні.

– Ні, бабусю. Спочатку всі з’їмо по одному, потім знову всі по одному. Щоб вистачило кожному.

– Хай буде так, – погодилася старенька.

Батько з матір’ю перезирнулися – в їх очах світилася радість.
Вітя надкусив соковитий персик і подарував рідним щасливу посмішку.