Дах над мурашником

– Мамочко, дай мені хутчіш парасольку, – ще з порога заквапився Дмитрик. – Надворі такий дощ! Просто злива. Він заважає їм працювати.

– Кому заважає працювати? Що там трапилося? – запитала мама.

– Скоріше ж, мамочко, а то дощ їх позаливає!

– Ну візьми, візьми там на вішалці, – дозволила мама, а сама подивилася у вікно, куди ж це пішов Дмитрик.

З парасолькою в руці хлопчик швиденько перетнув подвір’я і під парканом присів навпочіпки. Там був мурашник. Проте біля нього – жодної комахи. Всі поховалися від дощу у свій підземний палац. Хлопчик розкрив парасольку і поставив її на землі. По парасольці забарабанив дощ.

Невдовзі із мурашника одна за одною почали виповзати мурашки. Для них дощ уже перестав. Знайомими доріжками поповзли вони у своїх справах.

Дмитрик міцно тримав над мурашником парасольку і спостерігав за рухом кожної мурашки. Йому здавалося, що він працює разом з ними.