Пес і кіт

Був колись Кіт кушніром – хутряних справ майстром.

І був у нього приятель – Пес. Якось на початку зими роздобув Пес шматок хутра і прийшов із ним до Кота.

– Добридень, друже Кіт! Холодно моїй голові, заради Бога, прошу тебе, поший мені з цього хутра шапку.

– Про гроші нема чого турбуватися, я заплачу скільки треба, тільки, прошу, поквапся.

– Із превеликим задоволенням, друже Пес! – відповів Кіт. – Шапка, то не пальто, шити не складно. Для тебе постараюся. Приходь у п’ятницю, все буде готово.

– А про гроші і не кажи, не варто й згадувати про таке. Заплатиш лише за шапку, і не більше!

Тож у п’ятницю Пес прийшов до Кота.

– Чи вдома майстер? Як там моя шапка? – запитав він.

– Зачекайте трохи! – відповіли йому. – Хазяїн скоро буде.

Сів Пес на ґанку, чекає на Кота.

Аж бачить – іде Кіт, у шубі, та у новій хутряній шапці.

Побачив Кіт Пса, розсердився і невдоволено пробурчав:

– Чого ти прийшов так рано? Ще не готове твоє замовлення, я встиг лише замочити хутро. Шити шапку – це не так вже й просто!

– Але ж, друже Кіт, – каже Пес, – я заплачу тобі гроші, щоб ти швидше пошив! Скажи, коли прийти знову, я прийду.

– Приходь у середу, – каже Кіт.

Знов прийшов Пес до Кота. І знову замовлення не було виконане.

Почали вони сваритися, говорити один одному образливі слова, потім битися…

І дійшла в них справа до суду.

Невідомо, що там у суді було, але одного вечора Кіт склав усе своє майно у мішок та втік. І сліду його не залишилося.

З того часу, тільки-но будь-який пес побачить кішку, він кидається до неї та гавкає:

– Де моє хутро? Де моє хутро?

А кішка вигинає спину і шипить у відповідь:

– Я щ-щ-ще не ш-ш-шила, я щ-щ-щойно його замочила!