Братець-топірець

Пішов одного разу тесля на заробітки. Дійшов до якогось села, глядь – а народ там дрова руками ламає.

– Гей, – гукнув він, – ви навіщо руками дрова ламаєте, немов у вас топірця немає?

– Що ще за топірець? – поцікавилися місцеві.

Витягнув тесля свою сокиру з-за пояса і на очах у всіх нарубав дров. Звістка про топірець миттю облетіла все село.

Звідусіль набігло селян, обступили вони теслю, на купу всякого добра топірця виміняли.

Домовилися по черзі дрова рубати.

Першого дня топірець був у сільського старости. Тільки він удар не розрахував – по нозі собі попав, про що не забув роздзвонити на все село:

– Дивіться! Братець-топірець зовсім здурів – б’ється!

Зібрався народ – хто з палицею, хто з рогачем, заходилися по топірцю гамселити. Били, били, а топірцю хоч би що. Тоді вони його підпалили.

Коли полум’я згасло, селяни побачили, що від топорища залишилася лише жменька попелу, зате сам топірець як лежав, так і лежить, тільки що темно-червоним зробився.

Усі – в крик:

– Ой, біда! Братець-топірець почервонів, як видно, од гніву, тепер лиха чекай!

Думали-гадали і до в’язниці топірець присудили. Шпурнули вони топірець у сінник, а той, само собою, як сірник спалахнув, дим стовпом стоїть.

Селяни в паніці кинулися до теслі.

– Йди, – кажуть, – негайно, втихомир свого топірця!