Немудрий хлопчик

Немудрий хлопчик

Жив-був Женя – дуже немудрий хлопчик. Він все лизав. Їсть за обідом – ножа полиже. Але ж можна порізатись. Почне фарбами розфарбовувати розмальовки – пензлик засуне до рота. Але ж можна отруїтися: фарби бувають отруйні. Їсть щось солодке і потихеньку всю тарілку вилиже язиком – як песик!

Він і на вулиці все лизав і смоктав.

Побачить бурульку – і хап її до рота. А коли ішов сніг, Женя ходив з висунутим язиком по вулиці. Іде і чекає, коли йому на язик впаде сніжинка.

Дуже немудрий цей Женя!

Якось був дуже сильний мороз. Все замерзло на вулиці. Дерева і кущі, і паркани, і будинки.

Все навколо біле.

Женя пішов гуляти. Погуляв. Пішов назад.

Зайшов на ґанок і бачить: мідна клямка дверей теж замерзла – стала біла-біла, ніби цукрова.

Женя висунув язик і лизнув цю клямку. Язик у нього й прилип.

Примерз.

Хоче Женя його віддерти – язику боляче. Хоче заплакати, та хіба з висунутим язиком поплачеш?

Стоїть Женя біля дверей, зігнувся, носом у двері уперся і мукає.

Прибігли хлопці – Женіні приятелі. Нитають: – Ти що, Женю, робиш? Чому стоїш?

А немудрий Женя і відповісти не може – стоїть і мукає. Хлопці злякалися, побігли до двірника Ігоря Івановича, кричать йому:

– Ігорю Івановичу! Ігорю Івановичу! Женя язиком прилип!

Ігор Іванович відразу здогадався, схопив чайник із теплою водою та побіг до Жені. І почав лити воду на мідну клямку. Лів, лив, всю воду вилив з чайника…

Клямка зігрілася, і язик відлип.

З того часу Женя вже нічого більше не лиже.