Лісовий господар

Якось побачив дятел, як майстри хату будують, і похи­зувався перед птаством:

— А хіба я гірший? Хіба не можу жити у світлиці? — й полетів на узлісся.

Він придивлявся, як люди розпилюють дерево, перед тим знімаючи з нього кору. Отож сів собі на дуба і ну дзьобом обтесувати його.

Аж зирк — на корі й під нею повно жуків: короїдів, ли­стоїдів, вусачів, довгоносиків та іншої ненажери, яка губить живе дерево, випиваючи з нього соки.

«Там, де вони захазяйнували, біда деревам»,— подумав дятел.

І давай нищити ворогів зеленого царства.

Упорався на дубі — полетів на сосну, звідти на березу перелетів.

«Поки я з вами не поквитаюся, не будуватиму хати з хворого дерева. Ще поживу в дуплі. Зате дерева зро­статимуть міцними і здоровими на радість людям і мені».

А що в лісі завше багато шкідни­ків, дятел не має часу думати про свою хату. І понині мешкає в дуплі. Живуть же так і білка, і синиця. І не скаржаться навіть.