Котики

Котики, що з’явились ранньої весни на Вербі, мріяли зустрітися з Котиками, які жили у людей.

І одного разу Вербовим Котикам пощастило. На берег річки прибігло біле Пухнасте Кошеня.

— Ой, які гарні Котики народились! — зраділо Кошеня.— Я хочу дружити з вами!

— Ми згодні! — закивали сріблясті Котики на вербових гілочках.

І Пухнастий Котик тепер щоразу бігав до річки. Грався з Вербовими Котиками. Він високо підстрибував і легенько гладив їх м’якою лапкою. А Вербові Котики розхитувались під вітром. І всім було добре.

Та одного ранку Пухнастий Котик прибіг до Верби і не помітив там своїх друзів. Замість них погойдувались жовто-зелені Сережки.

— А де ж мої Котики? — засумував Пухнас¬тий Котик.

— Не знаємо, ми не знаємо! — захитались Сережки.— Може, їм захотілось попливти і вони пострибали в річку? Бо ми завжди росли тут!

Щодня прибігав Пухнастий Котик до Верби. А раптом повернуться його маленькі друзі?

Бачив Котик, як пливе вода в річці і ніколи не повертається назад. Бачив, як сходить і заходить сонце — здається однаково. Та ні, щоразу трохи по-іншому…

От і після Сережок стало на Вербі рости зелене листя. А коли минуло літо, воно поруділо, вітер зірвав його і розметав по воді. Потім настала біла зима, а навесні на Вербі з’явились нові Вербові Котики!

На той час цікаве до всього Пухнасте Кошеня виросло і стало Вченим Котом. Іншим Котам здавалося, що той Вчений Кіт усе бачив і все знає на світі. Вони дуже поважали його.

Та одного ніяк не могли зрозуміти Коти: чому навесні, коли на вербі з’являються білі Вербові Котики, такий поважний Вчений Кіт ніби перетворюється на мале Кошеня.

Він прибігав до Верби і раз за разом підстрибував, намагаючись дотягнутись лапою до найвищого Вербового Котенятка. А потім тихо сидів на осонні і наспівував Вербовим Котикам пісень, які знають одні лиш діти…