Кавун

— Ходімо, Петрику, кавуна посадимо, – кличе дідусь.

Пішов би Петрик, та дорога на баштан – у калюжах. А Петрикові їх перестрибувати ліньки.

Посадив дідусь кавуна сам.

Настало літо. Росте кавун. Спека надворі нестерпна.

—Ходімо, Петрику, кавуна поллємо.

Пішов би Петрик, та хто ж за нього метеликів сачком ловитиме?

Пішов дідусь сам. Полив кавуна.

Виріс кавун – обома руками не обхопиш.

— Ходімо, Петрику, кавуна принесемо, – гукає дідусь.

Пішов би Петрик, але ж на гойдалці саме розгойдався. Мало не до хмар.

Прикотив дідусь кавуна з баштану сам. Прикотив, витер піт та й каже:

— Ну й лінькуватий же ти в мене, онучку! Навіть кавунові за тебе соромно.

Розрізав він кавуна. А той і справді червоний-червоний. Мов Петрик.