Як людина водою вогонь запалила

Прийшла до Річки Людина та й каже:

— Хочу твоєю водою вогонь запалити.

Річка ледь не зупинилася від подиву, а потім як зарегоче.

— О-о-ой, тримайте мене! — сміється, аж вода на луки виплескується і місток затоплює.

— Чого ти так розвеселилася? — питає Людина.— Я справді хочу…

— Що справді?! — не вгаває Річка.— Водою вогонь запалити?! З хвилі полум’я викресати?!

Нарешті трохи заспокоїлася Річка та й каже:

— Дотепна ти людина. Спасибі, розважила…

— Не заради розваги я прийшла,— своєї править Людина.— Не жартувати.

— Та зроду-віку, скільки вже он води спливло, водою вогонь тільки гасили, а не запалювали!

— То й що? — усміхнулася Людина.— А я візьму та й запалю. І такий вогонь буде, що сяятиме на все місто. Бо я хочу ще й нове місто на твоїх берегах збудувати.

— Ет, ніколи мені теревені з тобою правити,— відмахнулася Річка.

І потекла собі далі.
Текти тече, а чує та бачить усе. Людина й не думала жартувати. Загули на берегах мотори. Запрацювали, не покла- даючи металевих рук, баштові крани. Зі спин самоскидів у глибочінь кам’яні брили полетіли…
Людина будує, а Річка її на кпини бере:

— Гей, чи скоро водою вогонь запалиш?

Та все регоче і хвилями об греблю, що впоперек Річки за-височіла, б’є.
А Людина робить собі свою справу, нібито не з неї глузують. Звела вже поруч з греблею електростанцію.

— Які колеса! — побачила Річка турбіни.— А які дивні на них лопасті! У мене ніколи не було таких гарних іграшок.
Ой, хочу покрутити ці колеса! Ой, хочу погратися!

— А покрути-но,— дозволила Людина.

І вдарила Річка по лопатях струменями води.

— Бач, як крутяться! — бавилася вона.

Поглянь краще на бер-р-реги-и-и,— гули мо-гутні турбіни.— На береги поглянь.
Підвела Річка блакитні очі на береги. Оце так диво! Місто, Людиною збудоване, враз прокинулося. Ожили заводи і фабрики. Задзвеніли верстати, запалали електропечі в цехах. Вулицями весело побігли трамваї. Зашелестіли шинами по асфальту тролейбуси. А вечірні сутінки втекли до лісу — зливи електричних вогнів злякалися.

— Овва! — тільки й могла вимовити приголомшена Річка.

— Крути нас! весело виспівували турбіни.— Нехай тече дротами електричний струм на радість людям!

І Річка крутила чудодійні колеса. І дротами біг з електростанції до міста струм. І на берегах усе яскравіше електричне сяйво розгорялося.

— Хто запалив вогонь?! — вигукнула Річка,

— Крути турбіни, крути! Твоя вода запалила,— сказала їй Людина. І усміхнулася. Тому що важливу справу було закінчено. Тому що вона почувала себе від того щасливою.