Як Братик Кролик настрахав своїх сусідів

Одного вечора, коли стемніло, дядечко Римус шукав свічку на полиці та ненароком зіштовхнув звідти  бляшану тарілку .

Бах, гах, бух, бабах, дзень-брязь! Зі страшенним гуркотом тарілка впала на підлогу й закрутилася дзиґою.

– Добре, що вона із бляхи, інакше б розлетілася на друзки. А так вона ціла-цілісінька й готова хоч зараз насипай страву. Присягаюся, якби звірі почули цей страшенний тарарам, то повтікали б усі… усі, крім Братика Кролика. Він би точно не пропустив такої забавки.

Так одного літечка в Братика Кролика вродила сила-силенна арахісу. І так він зрадів, що сказав уголос:

– Еге, продам завтра в місті врожай і розживуся грошенятами. Куплю собі різних витребеньок… – І щаслива усмішка осяяла його обличчя.

– Ох і морока ж мені з тобою! – вигукнула Пані Крільчиха. – Купи краще сім бляшаних кухлів дітлахам, щоби пити, і сім бляшаних тарілок, щоби з них їсти, та ще кавник на всю родину.

– І льодяників, тату, – оточили його стрибучі малюки.

– Авжеж, – погодився кролик, бо він завжди погоджувався зі своєю дружиною й дітьми.

Тільки  Братик Кролик вийшов за двері, як крільчиха вже начепила чепчик й пострибала до Пані Норки через дорогу. І хвилини там не просиділа, як вельми доречно розповіла сусідці, що Братик Кролик завтра поїде до міста й привезе гостинців їхній вухастій малечі.

Ясна річ, коли Братик Норка повернувся додому, Пані Норка вже чекала його на порозі, ставши руки в боки:

– А ти чого, ледарю, не купиш гостинців дітлашні, як Братик Кролик, га?

І як почали вони лаятися та сперечатися, ну точнісінько як люди.

А звістка про те, що Братик Кролик на ранок їде в місто, вже покотилася лісом.

Пані Норка передала її лисиці, і Братик Лис теж дістав добрячої прочуханки.

Пані Лисиця поскаржилася вовчиці, а та Пані Ведмедиці.

І незабаром у кожній господі всі-всі знали, що кролик завтра вранці їде до міста по гостинці для малечі. Й усі дітлахи питали своїх матусь:

– А чому наш татко не везе нам гостинців?

Розлючені Братик Лис, і Братик Вовк, і Братик Ведмідь вирішили, що коли вони хочуть поквитатися із кроликом, то зараз саме слушний час. І найкраще підстерегти капосного кролика, коли той вертатиметься додому.

На ранок безтурботний Братик Кролик вирушив до міста. Спродав увесь арахіс та накупив собі вкрай потрібних штукенцій: і барабан, і тютюнець, і новеньку люльку. Та й про родину не забув: кавник, і сім бляшаних кухлів, і сім бляшаних тарілок поклав до торби.

Сонечко вже підбилося височенько й припікало. Подолавши добрячий шмат дороги, Братик Кролик спинився відпочити. У лісі ж прохолодно і тихо – ані шелесне! Сів він під деревом та й обмахується однією тарілкою, наче віялом. А тоді незчувся, як заснув.

Аж раптом – тук-тук-тук! Прямісінько над головою в нього вмостився маленький-дрібненький дятел та й узявся бігати сюди-туди по дереву й набридливо стукотіти.

– Хай тобі абищо! – скипів кролик і відмахнувся тарілкою.

Розлютився маленький-дрібненький дятел та й ну дражнити кролика:

Чики-ні, тики-ні, я бачу, а ти – ні!
Я бачу, чики-ні, я бачу, а ти – ні!

Так він співав не раз і не два, кепкуючи з Братика Кролика.

Замислився кролик, роззирнувся – тут на кущику об’їдені ягідки, ген там прим’яті листочки, а на піску, де хтось був до нього, – сліди лапищ.

Братик Кролик зміркував, куди хилить маленький-дрібненький дятел.

– О-о-о, – протягнув він, – отутечки сидів Братик Лис, осьде й слід від його пухнастого хвоста, тут – Братик Ведмідь, бо й сліду від хвоста немає. Певно, вони причаїлися в ярку обіч стежини.

Сховав кролик своє майно під деревом і побіг до ярка. І звичайно, коли він туди зазирнув, то побачив серед лопушиння і Братика Лиса, і Братика Вовка, і Братика Ведмедя, що вже десятий сон додивлялися.

Затулив кролик лапами рота й почав душити смішки, ну просто як дітлахи, коли вони думають, що обдурили свою матусю.

– Не я, дядечку Римусе, тільки не я! – одразу ж вигукнув хлопчик.

– Та я про тебе й жодним слівцем не прохопився, малий!

Повернувся Братик Кролик знову під дерево, де свій скарб сховав, радий-радісінький і ну витанцьовувати та всіляко викаблучуватися. Відтак протягнув свої підтяжки через ручки кухлів й припасував собі на плечі. Новісінький бляшаний кавник перевернув догори дриґом і насунув на голову. А тарілки узяв в обидві руки.

Тоді як розженеться та як помчить, наче ураган, в ярок – трах-тарарах, бум-бах!

Такого гармидеру звірі зроду-віку не чули і потвори такої зроду-віку не бачили: Братик Кролик із кавником замість капелюха, із кухлями на плечах і тарілками в руках. Ведмідь спросоння так перелякався, що підхопився й збив з лап Братика Вовка та Братика Лиса. І так вони там кублилися й борюкалися, поки кролик горлав на весь ліс:

– Ану геть, я старий Бляшаний Громовик, з довгими кігтями, з лускою на спині! Ану геть! – І на кожнім слові він гримів кухлями і бив тарілками – трах-тарарах, бум-бах!

Братик Лис і Братик Вовк вхопили ноги в руки, чи то пак лапи в лапи, і побігли галасвіта. А ведмідь дорогою наскочив на пеньок та й розвалив його на тріски.

Наступного дня Братик Кролик повернувся туди зі своєю дрібнотою, і вони назбирали стільки трісок для печі, що їм вистачило на всю зиму.