Гавенятко

Орел з степів раз на отару налетів
І вихопив ягнятко,
А Ворон молодий дививсь і аж тремтів.
Позаздрило тут Гавенятко,
І дума так воно: — «Якщо вже брать, то брать,
А то навіщо й дзьоб марать!
Бувають і орли, як видно, вайлуваті.
Ну, що йому того ягняти?
Ось я, як захурчу,
Та налечу,
То справді цілий царський кусень одхвачу!»
Тут Ворон підійнявсь угору,
І знов поглянув хтивим зором:
Вдивлявся довго в баранів, ягнят, овець,
Все міряв, прикидав, і вибрав під кінець
Він барана старого, —
Великого та прегладкого,
Що й вовкові, дивись, такого не піднять.
Тоді націлився й спустився,
Та кігтями з розгону і вчепився.
І тільки тут збагнув, що здобичі не взять.
Якби ж раніш-йому було це знать!
Кожух у барана кудлатий,
Густий, кошлатий, волохатий,
До вирватись звідтіль даремно намагавсь
Бешкетник наш крилатий,
І скінчив подвиг тим, що сам в полон попавсь.
Та пастухи його тоді тут врятували;
А щоб не міг він-більш літать,
Взяли та крила обкарнали
І дітям кинули гулять.

***

Це і в людей часом трапляється потроху, —
Малий шахрай
Малпує більшого пройдоху:
Де злодію простять — злодюжці буде край.

Переклад С. Воскрекасенка