Чарівні слова

Маленьке чудовисько Страхопудик ось уже п’ять хвилин тримало здоровенну тарілку-озеро й міркувало, чим би йому поснідати. «Крокодил зелений, – думало воно, – бегемот буденний, а від акули тхне. Так-так! Бо ще тато казав, що всі кровожерливі жахливо пахнуть… Дельфіни?.. Дельфіни хай ще поплавають…», і перебірливий погляд його ставав дедалі сумнішим. Аж раптом він побачив цікаве видовище. У тарілці з’явився кораблик жовтого кольору, яким керував руденький хлопчик. Світла стало так багато, що все навколо засяяло. Страхопудику було настільки цікаво, що він вирішив відкласти сніданок на потім і спостерігати за корабликом. Невдовзі помітив, що руденький хлопчик-сонечко, усміхаючись, казав дивні слова, від яких сяйво ставало ще яскравішим. «Що ж то за слова? – зацікавилось чудовисько, адже було воно ще зовсім маленьким, а маленьким завжди цікаво геть усе. Тоді він підніс тарілку до обличчя, спричинивши невеличкий вітерець над озерцем, і почав прислухатися й спостерігати. «Доброго дня!», – почув він. «Доброго дня!» – милозвучно привітався хлопчик з дельфінами. І усі п’ять дельфінів усміхнулися у відповідь, тому сяйва стало вп’ятеро більше. «Вітаю вас!» – казав він бегемотикам, які теж у відповідь посміхалися. «Привіт!», – казав крокодилам, які, на превелике здивування Страхопудика, теж усміхнулися, від чого сяйво набуло ледве помітного салатового відтінку. І навіть акули, й ті задоволено посміхнулися на вітання хлопчика, щоправда, трохи налякали маленьких рибок, які угледіли величезні білі зуби.
Сяйво до сяйва – зрештою, Страхопудик побачив, що все озеро засвітилося, мов маленьке сонечко, та й слова хлопчика припали йому до серця. Тому малюк обережно взяв свою чималу тарілочку і відніс її до зеленокосих гір. Поставив її поміж горами, усміхнувся, і задоволено промовив: «Доброго дня усім!». Так поміж горами з’явилося ще одне золотисте озерце.