Жаба й віл

Раз Жаба, стрівши на лугу Вола,
Сама хотіла з ним огрядністю зрівнятись,
Бо дуже заздрісна була.
Давай пиндючитися, пихкать, надиматись.
«Дивись, кумасенько, чи я йому врівні?» —
Говорить подрузі. — «Ні, кумонько-квакусю!»
— «Ну, що ж, тепер, дивись, ще більше я роздмуся.
Ну, як зовні?
Чи не погладшала?» — «Та майже так, що ні».
— «Ну, як тепер?» — «Все те ж». Отак п’ялася, квола,
Й до того, бачте, врешті справу довела,
Що, не допнувшись до Вола,
З натуги луснула і — охолола.

***

Такий на світі приклад не один:
Чи ж дивина, що хоче жити міщанин,
Немов значний громадянин,
А всякий дріб’язок, немов той дворянин.

Переклад В. Бичка