Вуж та їжак

Вуж лежав біля своєї нірки. Сонце сідало, сутеніло. Мимо біг молоденький їжачок. Він дуже зрадів, побачивши вужа.
Підійшов їжачок ближче і чемно сказав:
– Добридень, любий вуже! Пусти мене до себе переночувати. Йти мені далеко, аж ніч скоро. Куди мені сховатися, якщо піде дощ?
Вуж помовчав, подумав, потім відповз убік і сказав:
– Гаразд, заходь.
Зрадів їжачок, від усього серця подякував вужеві і поліз до нори.
Там було темно, тісно, але м’яко і зручно. Їжак розгріб припасене вужем листя, розклав його по всій норі і хотів уже умоститися якомога зручніше.
Потім визирнув назовні і погукав вужа:
– Усе добре! Я чудово влаштувався. Тепер залазь ти.
Вуж знову помовчав, подумав, потім видерся на дерево, згорнувся на гілці клубком і задрімав.
Їжак довго чекав на нього. І знову погукав вужа:
– Іди сюди! Я прибрався у норі, тобі буде дуже зручно!
– Не піду, – відповів вуж.
– Чому? – запитав їжак.
– Не хочу, – сказав вуж.
А їжак довго думав, чому вуж не хоче залазити до нори, де так зручно, м’яко й тепло. Потім його здолав сон, він ще трохи покрутився, розправляючи колючки, і мирно заснув до ранку.
А ти як вважаєш, чому вуж не захотів залізти в нірку до їжака?