Три бички і вовк

Три молоді бички піднялися на гірське пасовище і все літо паслися там разом. Настала осінь, бички добре від’їлися і стали подумувати про те, що настав час їм спускатися на зимівлю в своє село, але тут з’ясувалося, що вони зайшли дуже далеко від рідних місць і заблукали.

У горах віяв вітер і моросив дощ, а бички тинялися з одного пасовища на друге і ніяк не могли відшукати дорогу додому.

Якось на схилі гори їм зустрівся голодний вовк.

— Ну й пощастило мені! – вигукнув вовк. — Сам удача постукала у мої двері!

Вовк почав бігати навколо бичків, приміряючись, на якого з них накинутися. Так бігав він цілий день, але встромити зуби в шию комусь з них йому не вдавалося. Щойно він наближався, як бички вишиковувалися в ряд, голова до голови, і спрямовували на нього свої роги.

Минуло ще кілька днів. Вовк охляв зовсім, у животі в нього бурчало з голоду, а дістатись до бичків і з’їсти одного з них він так і не зумів.

Наступали холоди, вранці на лузі почала з’являтися паморозь, трава пожовкла, і бичкам теж перестало вистарчати їжі.

Одного вечора вовк побачив, що старший із трьох бичків пасеться на одному кінці луки, а двоє молодших на другому. Він підбіг до молодших і сказав:

– Послухайте, хлопці! Скоро випаде сніг, але до того часу, ваш старший приятель зїсть у вас всю траву! Подивіться на нього, що робить! Жує і жує! І так цілий день. Чи не краще буде, якщо ви дозволите мені його з’їсти? І вам більше трави залишиться, і мені ви надасте велику послугу. Так ми з вами й перезимуємо, бог дасть.

— Мабуть, ти маєш рацію, — відповіли молоді бички.

Вовк кинувся на старшого бичка, зловчився і зарізав його. Сам один бичок з ним не впорався, і вовк його з’їв.

Випав перший легкий сніжок. Бички сумно ходили мокрим лугом, шукаючи останні кущики трави, та й у вовка незабаром скінчилося м’ясо, і він знову почав бігати навколо бичків. Але ті трималися дружно і, ледве наближався вовк, ставали голова до голови і виставляли вперед свої роги.

Довго вовк думав, як обдурити їх. Якось він сказав наймолодшому, коли той трохи відійшов убік від свого товариша:

— Слухай, синку! Незабаром сніг повалить ще густіше, і трави буде ще менше. Як ти думаєш, чи не краще, якщо я з’їм твого приятеля? Тобі залишиться більше корму, та й я зможу протриматись до весни. А весною пастухи приженуть сюди пастись овець, тоді й у мене буде достатньо їжі. Мені з вівцями простіше розбиратися, ніж з вами, бичками.

Молодший бичок повірив йому та дозволив з’їсти старшого товариша.

Вовк кинувся на середнього бичка. Той не зміг сам захистити себе. Вовк зарізав його та з’їв.

Минуло трохи часу, і у вовка знову скінчилося м’ясо. Він підбіг до молодшого бичка і сказав:

— Мені дуже шкода, синку, але тепер я мушу з’їсти і тебе. Нічого не поробиш. Ти й сам знаєш: у мене скінчилося м’ясо, а в тебе трава.

З цими словами вовк кинувся на бичка і зарізав його.

Так завжди буває: у єдності — сила, у розбраті — смерть.