Вірші Олени Теліги — Сторінка 2

Василеві К.

І

Мій чорний день хитнувся і розтанув, 
Гарячим сонцем спалений згори.
Це знову ти, ніколи не коханий 
І завжди близький, спогадом гориш.

Ось я вдихнула чудодійний розчин 
Ясного …

Кожний крок — сліпуча блискавиця, 
А душа — польовий буйний вітер. 
Розгоряються уста і лиця 
Неспокійним пурпуровим квітом.

Не піймаєш! Я — вогонь, я — вихор, 
А вони спинятися не …

І

Це ввижається в ніч, ледве змучена пам’ять 
Божевільних думок від вогню не хоронить,
І вони закипають, іскряться снопами,
Щоб пізніше застигнути сріблом на скронях. 

Тільки вранці, як вітер полоще …

Наближається спогадів повінь…
В. Сосюра

Незнаний нам початок і кінець,
Не розуміємо таємну міру.
Коли життя сплітає у вінець 
В незнаній черзі віру і зневіру.

На світлий день спадає чорна …

Ростиславові Д.

Чи ця вечірня непрозора синь,
Далекий дим, чи вогник папіроси,
Чи черевики мокрі від роси —
Щось нагадало неповторну осінь.

Похмурий ліс у вересневім сні 
Зітхає тяжко. Мов …

Олегові Ш. 

І

Коли приходиш ніжний і шумкий,
І дзвоном слів перетинаєш спокій,
Мені здається — весняних потоків 
Пливуть бурхливі і ясні струмки.

Тоді вдаряють спінені думки 
У таємничість непочатих …

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа — криниця,
З якої ви п’єте: змагайся і кріпись!…