Вірші Анатолія Костецького

Тільки двері десь — «рип-рип!» —
хтось на них одразу — стриб!

Упаде сухий листок —
хтось на нього зразу — скок!

А шелесне папірець під рукою тата,
хтось — …

Вчора, точно серед ночі,
в нуль годин і нуль хвилин
раптом я розплющив очі,
бо відчув, що не один:
з новорічної ялинки
хтось чужий на мене зиркав!..
«Хто ви!» — …

Світило сонце, птах співав,
а я — додому крокував.

Аж раптом із-за рогу
з гучним веселим «гав!»
рудий і клишоногий
з’явився пес — і став!

— Привіт, кудлатохвостий! —
я …

Що б мені не говорили
хтось з батьків чи вчителів,—
я на все шукаю рими,
ніби хтось мене завів…

Скаже тато: — Як уроки? —
Я йому: — Летять сороки!…

Проживали у місті коти.
Все було в них: пухнасті хвости,
срібні вуса, чутливі вуха.
Не було в них лише капелюхів!

А про них мріяв кожен кіт,
щоб казати:— Привіт! Привіт! …

Якщо
дві руки
до лопати
додати,
а потім додати
бажання завзяте,
а потім
відняти від них
неохоту,
помножити все
на веселу роботу,
зібрати дітей
і дорослих усіх
і порівну все…

Сьогодні
все навкруг —
не так…
Чомусь задача —
непроста,
чомусь цукерка —
несолодка,
проміння сонячне —
холодне,
і навіть
запахуща диня
чомусь
не пахне зовсім нині…

У чому ж …

П’ятикласниця Людмила
вранці
мамі заявила:
— Все!
До школи я —
не йду!
Я не стерплю
цю біду.
Щастя
скінчено моє,
бо у Рити
джинси є!
І тепер зі мною…

Мале щеня хвостом махає —
воно зі мною розмовляє.
І я — даю вам слово!—
збагнув хвостату мову:

щеня мене просило,
щоб ми з ним подружили.
І хоч не маю …

Мені після школи гукає Микола:
— Серього!
Гайда поганять у футбола!
— Та ні! — відмовляюсь
уперше в житті.
— Я мушу додому
негайно іти.

Мене зупиняє на вулиці Слава:…

Я йду собі дорогою,
дорогою широкою,
аж тут назустріч — кіт.
— Куди ти йдеш дорогою,
дорогою широкою?—
мене питає кіт
і жде від мене слова,
а я й кажу …

Веселий клен росте
при хаті,
на нім —
шпаківня між гілками,
а у шпаківні — шпаченята
сидять під крилами
у мами.
їм у шпаківні
гарно й тепло
лежати в матінки …

Сидить коник у траві
і співа мені й тобі.
Ще й сорока під вербою
щось скрекоче
нам з тобою.
Навіть сонне жабеня
тихо кумкає для нас.
Тільки
чорний сом вусатий…

Кажуть,
є у лісі звір —
жовтоокий Жонжовір,
а у нього є дружина —
жовтоока Жонжорина.
Я сьогодні
в ліс ходив,
їх зловив у квітах,
до корзини посадив,
та забув …

— Кицю, кицю,
хочеш мишу?

— Мяу, так,
неси скоріше!

— Кицю, хочеш ковбаси?

— Мяу, так,
скоріш неси!

— Хочеш,
з другом познайомлю?
—  Хто ж він?
— Просто …

Я хотів би страшенно,
як хочете знати,
все у світі по-своєму
знову назвати!

Я назвав би волошку тоді
голубинка,
щоб дорослі ще більше
її полюбили.

А хлоп’ят і дівчат
я …

Знаєш,
скільки справ у літа?
їх усі —
не полічити!

Треба нам
підсмажить спини,
ніс убрати
в ластовиння,
накупати нас
у річці
наперед
на три сторіччя,
та іще подарувати
лісу …

Вірш для сміливих.
Якщо ти боягуз — не читай!

Облиште розмови!
Скоріше облиште!
Нас можуть почути.
Тихіше!..
Тихіше…
Нехай на хвилину,
лише на хвилину,
хоча б — на хвилину
ніхто …