Страшило і Страшко
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
Мирон уже биту годину сидить на скрині й одно гуде:
— Бабуню, ну, чуєте! Зваріть гарбузової каші.
— Таж ти недавненько підполуднував,— одмагається бабуня.
— Підполуднував, а знов їсти хочу.
— То, може, тобі яєчка чи барабольки?
— Ні-і,— тягне Мирон.— Мені з того гарбуза, що на тин зіп’явсь, каші.
— А бодай тобі здоров’я! — б’є об поли руками бабуня.— Ну й надокучив ти… Гайда вже, катай на город.
Мирона як вітром видуло з хати. Він перебігає подвір’я, прошкує через моркву, цибулю, буряки. Та враз мов укопаний зупиняється.
В кінці городу, між коноплями, стоїть цибате страшило. Нерушно зачаїлось, руки розкинуло: от-от піймає Мирона і гайне за леваду, в шелюги. Мирон пригинається. Так би й дременув із городу. Але ж кортить каші!
Він устає і робить кілька ступків уперед. Далі підлітає до гарбуза, щосили смик за корінець, окрутнувся дзигою і назад.
Аж тут хтось хап його за ногу. Мирон на землю та в крик:
— Ой мамо! Ой бабуню!
Далі підхоплюється з огудиння — й тільки курява за ним…
А горобці з груші: чив, чив! Страшко Мирон опудала злякався.
Обговорення (0)