Сонячний зайчик

Сонце піднялося високо над будинками, над верхівками тополь, один його промінь упав на люстерко, що стояло на старому серванті, і тут по стіні застрибав Сонячний Зайчик.
—    І скільки можна спати! — промовив він.— Давайте гратися! Бо вже день давно.
—    А я і не сплю,— заворушився Білий Ведмедик, що сидів у кріслі.— Я сон додивляюся. Такий цікавий сон приснився. Нібито я пливу на крижині серед моря-океану, а кругом тюлені й моржі…

—    Хі! — засміявся Сонячний Зайчик.— А по стіні ти вмієш ходити? Чи по стелі? Ось так, як я!
Білий Ведмедик тільки зітхнув у відповідь.
—    А то що за поліно лежить на підвіконні?
—    І не поліно! Я — Крокодил. Тільки не африканський і не індійський, а іграшковий,— почувся ображений голос.
—    То доганяй мене! — І Сонячний Зайчик виметнувся з кімнати, застрибав по верхівках тополь, по бляшаних дахах сусідніх будинків.
—    Хух! Аж стомився! — повернувся він до світлиці й знову вмостився на стіні.— Та я бачу: ви нічого не вмієте!
—    Мені б оце Тетянку з дитсадка діждатися. Вона б посадила мене в холодильник, там так прохолодно,— замріяно мовив Білий Ведмедик.
—    А мені б у ванні поплавати…— позіхнув на підвіконні Крокодил.
—    Воно й видно, що ви — іграшкові звірі. А я — все можу. Ось відпочину трохи і заберуся аж… аж на небо! Не вірите?
Білий Ведмедик тільки стенув плечима, а Крокодил забликав жовто-зеленими очицями.
—    Ну так дивіться! — вигукнув Сонячний Зайчик і тут відчув, що його не стає…
Як не вглядалися в небо Білий Ведмедик і Крокодил, та нічого не побачили.
—    Дивно! — з жалем шепотів Ведмедик.— Де ж він подівся, цей веселий Зайчик?..
—    Та нічого дивного! — здогадався метикуватий Кро-кодил.— Просто Сонце зайшло за хмару. Але ти не хвилюйся. Сонячний Зайчик ще повернеться і знову розважатиме нас. Аби тільки світило Сонце!