Струмок

Струмок був зовсім вузенький, як ниточка. Він весело дзюрчав поза городом, петляв поміж вербами на леваді. А потім вибігав на луг і губився у траві.

Тарасик знає, де починається струмок. Під Холодною горою є криничка, на дні якої б’є джерельце. З тієї кринички й витікає струмок. «А куди ж він тече?» — замислився Тарасик. Та й побіг до дідуся.

— Усі струмки — і великі, й маленькі, такі, як наш, — течуть у річку, — сказав дідусь. — Не було б струмків, то й річки не було б. От як!

Якось Тарасик із Славком пускали на струмку кораблики. Легенькі, вирізані із соснової кори. А вітрильця на них — із пір’їни. Струмок підхоплював кораблики і хутко ніс поміж звивистими зеленими берегами.

— Повний вперед! — командував Тарасик. І казав Славкові: — Наші кораблі аж до річки допливуть!

— Ти ще скажеш, що й до моря?

— А може, й до моря. Хоч один!

І тут хлоп’ята помітили, як один, другий кораблик опинилися на мілині. А раніше її не було. Еге, та їхній маленький струмок на очах стає ще меншим. Ось уже й дно оголилося, вола ледь жебонить.

— Дідусю, струмок висихає! — схвильовані, примчали вони додому.

Дідусь одразу й не повірив, поки сам не походив над струмком.

Наступного ранку вони йшли до Холодної гори. Дідусь із заступцем, а Славко й Тарасик несли на плечах металеву трубу.

— Ну, так воно і є! — мовив дідусь, заглянувши в криничку. — Джерело замулилось.

Він вихлюпав із кринички застояну воду, очистив дно, почав копати.

Коли на дні кринички завирувала вода, дідусь хутко вправив у розкопину трубу.

— Ну, тепер струмок оживе! — підбадьорював хлоп’ят і витирав піт з чола.

Дідусь присів на траву, Славко заглядав у криничку.

— Живе вже! Живе! — загукав Тарасик.

Хлоп’ята побігли понад струмком, а він усе тікав і тікав ви них, і не можна було його наздогнати.

Корабликів за городом уже не було. Десь несла їх до річки нова вода.

Василь Чухліб. “Олень на тому березі”. Оповідання для дітей. Художник Наталія Аксьонова. Київ, видавництво «Веселка», 1987 рік