Салимін

Був собі чоловік, і мав він сина на ім’я Салимін. І захотілося Салимінові піти у світ, щастя шукати.

— Пусти мене, тату, — каже, — може, в людей поживу — розуму наберуся.

Батько пустив. Іде Салимін, іде — аж бачить: стоїть млин, а в ньому чорт меле.

— Добридень, чортяко! — каже Салимін.

— Будь здоров, Салиміне! — озвався чорт. — Іди до мене в найми, будеш мішки носити.

— А що за плата?

— Служитимеш мені рік, а як не втечеш — я тебе з’їм. Якщо ж утечеш — подарую тобі млин і мішок золота.

Подумав Салимін та й каже:

— Що ж, спробую.

І почав служити. Минав рік. За день до кінця служби чорт заговорив:

— Завтра я тебе з’їм!

А Салимін не злякався. Уночі сховався за колесо, а коли чорт заснув — вибіг, ухопив мішок золота й подався світ за очі.

Йшов-йшов, аж дійшов до села. Там люди кажуть:

— Допоможи нам, Салиміне! У нас дракон поселився в озері, щороку вимагає по дівчині. Зараз черга царевої дочки.

Салимін і каже:

— Дайте мені меч і коня. Я спробую.

Пішов до озера. Аж тут — летить дракон, сім голів, полум’ям дихає. Салимін кинувся на нього, мечем одну голову — бух! Другу — бух! І так усі сім відрубав.

Цар не вірив, що Салимін переміг. Але дочка царя розказала правду. Цар нагородив героя і хотів віддати за нього дочку.

— Не можу, — каже Салимін, — мушу ще до батька вернутись.

Прийшов додому. Батько не впізнає: перед ним уже не простак, а мудрий і багатий чоловік.

— Це ж я, Салимін! — каже син.

І зостався вдома, а млин подарував бідним, щоб у них завжди був хліб.