Про берізчиних друзів та ворогів

Зажурилася в лісі Берізка, гілки схилила, листя згорнула. Всі навкруги радіють, тільки Берізка сумна стоїть.

— Хтось коріння моє обгризає, — поскаржилася вона Пневі, — і листя об’їдає…

Подивився Пень на всі боки, бачить — під деревом Їжак прогулюється.

— Гей! — крикнув Пень. — Це ти у Берізки коріння обгризаєш?

— Фр! — обурився їжак. — Що мені — їсти нічого? Я мишей ловлю, хробаків, навіть… зі змією впораюся. Навіщо мені коріння обгризати?

— Хто ж тоді цим займається?

— Може, цей? — показав Їжак на Борсука.

— От видумали, — образився Борсук. — Я під деревами личинок їм, а коріння не займаю. Може, то Кріт і Землерийка? Вони завжди у землі длубаються.

— Ні, — запротестували Кріт і Землерийка, — ми їмо жуків та хробаків, а дерев не займаємо.

Задумався Пеньок: хто ж це Берізку губить?

Ні їжак, ні Борсук, ні Кріт із Землерийкою до листя не доберуться. Може, птахи? Побачив Пень Шпаків і гукнув їм:

— Гей, пернаті! Чи то не берізці шкодите?

— Що-що? — здивувалися шпаки. — Щоб ми дереву шкодили?

Вирішили тоді звірі та птахи підстерегти шкідника. Сховалися в кущах і чекають. Уже й потомилися чекати, а шкідник не з’являється. Стало сонечко за ліс ховатися, захотілося всім спати.

Їжак хоча й нічний звір, а теж знічев’я розпозіхався. Хто де сидів, там і заснув.

Тільки вони заснули, вибрався з-під корча Травневий Хрущ. Вусами поворушив, лапами потер і закричав по-жучиному:

Гей, вилазьте із щілинок.

З-під сосонок, з-під ялинок!

І зразу з усіх боків задзижчало, загуділо. Хмарою налетіли Хрущі на Берізку, і листя за ними не видно.

Затремтіла бідолашна. Почув їжак — Борсука штовхнув, прокинувся Борсук — Крота й Землерийку розбудив.

Налетіли Граки, Дрозди, Зозулі та як почали Хрущів хапати.

— Під дерева ховайтеся! — скомандував Хрущ.

Хрущ під дерева, а там на них їжак з Борсуком чекають. Хрущі у землю, а тут їх Кріт і Землерийка хапають. Всіх до одного половили.

Розгорнула Берізка листочки, вклонилася своїм вірним друзям.