Навіть квіти з сорому почервоніли

Мама йшла вранці на роботу. Наказувала доні:

— Я буду цілий день у полі. А ти прибери в хаті, попери свою білизну, звари вечерю й полий квіти. Донька прибрала в хаті, попрала білизну, приготувала вечерю, а квітів не полила. Не раз проходила вона вдень повз білі хризантеми, думала: «Треба ж полити квіти». Та ледве згадувала про це, як чула, ніби
чийсь голос їй каже: «Нічого з ними не станеться, як один день не полити». Це був голос брехні маленької недолугої істоти, що хтозна-де взялася й поселилася в темному куточку душі дівчинки.

Увечері мама прийшла з поля. Бачить — у хаті прибрано, білизну попрано й висушено, вечерю зварено. Питає мама

— А квіти полила?

— Полила, — тихо відповіла дівчинка й опустила очі.

Маленька недолуга істота, що поселилася в темному куточку дитячої душі, застрибала на радощах.

— Полила, — ще раз тихо-тихо повторила дівчинка й поглянула на хризантеми. Глянула та й здивувалася: на білих квітах лежав багрецевий відтінок. Вони із сорому почервоніли

— Мамо, дорогенька, пробачте мені, — заплакала дівчинка. — Я обманула вас. Я не полила квітів. Я ніколи більше не буду обманювати.

Багрецевий відтінок квітів розтанув, вони знову стали білі. А маленька недолуга істота, що ховалась у темному куточку душі дівчинки, зникла, і темний
куточок став світлий.

Мама пригорнула доню до грудей і поцілувала.