Музей (казка про машинки)

Червоний Запорожець довго гуляв, плутав між великими машинами на дорозі, бо він був маленький, і ось заїхав туди, де ще ніколи не був. Адже завжди є місце, де ми ніколи не були.

Місце було дивовижним. На великій стоянці стояло багато машин, та ще й таких, яких Запорожець ніколи не бачив. Він під’їхав до старого Ландо і запитав:

– Звідки взялися ці дивні машини? Я ніколи не бачив таких на дорозі.

– Це музей старовинних автомобілів, – відповів йому Ландо. – Подивися, ось перший автомобіль, який вигадали люди. Він великий і не такий гарний, як сучасні машини, має величезні колеса, гучний мотор і навіть немає двірників. Такі машини навіть не вміли швидко їздити. Та й мотор у перших автомобілів не був бензиновим. А ось і інші автомобілі, які вже давно не їздять. Усі вони дуже старі, от і стоять, відпочивають собі на стоянці. Можливо, колись і ти станеш поруч із ними.

– Не може бути! – закричав Запорожець. – Адже я новий, блискучий, все можу!

– Може, може, – сказав старий автомобіль. – Я теж раніше так думав. Люди постійно вигадують щось нове, машини стають все кращими, красивішими, швидшими. А старі машини вони просто перестають робити та ставлять їх у музей. Тут не сумно, не бійся. Сюди багато хто ходить подивитися, які раніше були автомобілі, а ми з гордістю показуємо себе.

Ну і нехай, – подумав Запорожець. — Зараз я потрібен, ганятиму, працюватиму, а коли на моє місце приїдуть нові машини, стану в цьому музеї і показуватиму всім, який я був гарний.