Молоко з хмарки

Як же цього дня було спекотно! Від спеки похилилися квіти, трава пожовкла.
Подумало-подумало жабеня, взяло відро і кудись пішло.
На лузі воно зустріло корову.
— Хочеш, я дам тобі молока? – спитала корова.
— Ні, – відповіло жабеня і пішло далі.
На галявині воно зустріло козу.
— Хочеш, я дам тобі молока? – запитала коза.
— Ні, – квакнуло знову жабеня і пішло ще далі.

І от, нарешті, побачило воно сині гори. На їхніх вершинах жили пухнасті білі хмари.
Погукало жабеня найменшу хмарку і сказало їй:
— Дай мені, будь ласка, трошки молока!
Нічого не відповіла хмарка, тільки зітхнула. Зазирнуло жабеня у відерце, а там – буль–буль! – молоко!
Повернулося додому жабеня і каже:
— А я молоко з хмарки приніс!
— Яке ж це молоко? Це просто блакитний дощик. Хто ж його питиме?
— Як хто, – відповіло жабеня, – а малі квіточки?
І воно напоїло квіти і травичку парним молоком із хмарки. Ще й мурашці залишилося.