Дзвіночок ослика

Ослик дуже любив гуляти. Але він був маленьким і тому весь час губився.

Вийде надвір, а там так цікаво. Ось дерево. Ослик багато разів його бачив, але прилетіли метелики, спустилися на нього, і дерево раптом розцвіло дивовижними квітами.
Або, наприклад, сонечко у хованки почне грати. Ослик бігає, шукає його, а сонечка ніде нема. Він навіть ніжками тупотіти почне. Сердиться. А сонечко тут і з’явиться.
Або знайде шкаралупку від горіха і думає: «Для чого вона потрібна?» А потім приладнає до неї листок — от і човник вийшов. Можна у плавання відправляти. Пустить він човник струмком, і сам за ним біжить. Заграється ослик на вулиці, задивиться і забуде, яка доріжка до дому веде. Сяде під кущиком і чекає, поки його знайдуть.
Втомилася мама шукати ослика і повісила йому на шию дзвіночок. Дзвіночок весело дзвенить і розповідає мамі, де зараз ослик.
І хоча дзвіночок висів у ослика на шиї, він весь час у всіх питав:
— Вибачте, ви не знаєте, де це дзвенить? Така гарна музика, ніби коники на скрипках грають.
Ось такий розсіяний.

Але одного разу ослик, задрімавши, хитнув головою і зрозумів — це дзвенить у його сні. Так він і казав кожному:
— У мене дуже дзвінкі сни, з дзвіночком.
І всі дорослі посміхалися, а всі маленькі заздрили.