Лисиця та рись

Іде лисиця бережком, а назустріч їй рись.

— Доброго дня, лисице! — вітається рись.

— Доброго дня, рисе! — відповідає лисиця.

— Ой, яка в тебе гарна шкіра! Що ти робиш, щоб такою гарною бути?

— Нічого особливого. І ти можеш так робити.

— Як? Навчи.

— Навчу, навчу, — відповідає лисиця. А сама подумки сміється. — Он бачиш лід. Біжи туди і ляж на нього. Пролежиш день і ніч – красунею станеш.

Зраділа рись. Лягла на льоду. Лежить, мерзне.

— Ой, лисице, лисице! Не можу більше…

— Терпи, терпи!

Не втерпіла рись. Схопилася на ноги. Хоче тікати, відірватися не може. Хвіст примерз. Смикнула рись щосили. Відірвала хвіст. Так без хвоста і втекла.

З того часу всі рисі безхвості.