Лісова стежка

Пригріло сонечко, Їжачок вибрався на горбочок, розлігся біля самої стежки, очі заплющив, вушка — насторожив!

Лежить, ніжиться і кожен шерех чує.

Ось прошелестіло щось далеко.

– Це ящірка! — легко визначив Їжачок. — Стежку перебігла біля старого пенька! Сама сіра з зеленим, а живіт жовтий!

Потім пролунали м’які неквапливі кроки.

– Ведмідь! — зрозумів Їжачок. – Ага, до малинника підійшов! На хвості у клишоногого реп’ях причепився, по листю дряпає!

Слух у Їжачка абсолютний, він будь-якого звіра за кроками впізнає, а птаха — по шуму крил!

Як раптом…

— Та хто ж це такий? — здивувався Їжачок, прислухаючись. — Великий, як гора… Весь сірий, а попереду довгий хобот … Невже слон? Ніколи не було слонів у нашому лісі!

Їжачок схопився, розплющив очі, озирнувся. Нікого…

— Невже наша стежка в’ється так далеко? — подумав Їжачок. — До тих місць, де слон ходить?!