Казки українських письменників — сторінка 22

Горобця-батька звали Грицем, а його жінку, горобчиху,— Настусею. Маленьких горобчиків, їхніх діток, було четверо: двоє хлопців — Івасик та Пимін, і дві дівчинки — Олеся й Оксана. Це дівчинка Катруся …

Жило на світі маленьке Порося. Воно дуже любило грати в шашки. Але от біда – партнерів у нього не було. І тому всіх, кого Порося зустрічало, воно просило з ним …

В затишній кімнаті мармурового палацу стояла велика клітка з срібним дахом, блакитними стінами і високими дверима та вікнами із слонової кістки. Жив у тій клітці зелений папуга Ай.

Їв Ай …

Серед Льодовитого океану стояв скелястий острів з високими прямовисними берегами. На тому острові жили птахи кайри. Як і в інших птахів, у кайр був старійшина зграї — гостроокий Піві.

Щоранку …

Майже на початку світу, коли мамонти паслися на березі теплого Північного океану, на землі не було жодного білого дерева. І дуби, і буки, і осокори, і горобина, і глід, і …

В гущавині лісу в маленькому дуплі жила пухнаста Білочка зі своїми дітками. Її найстарший син Золотохвостик щоразу примічав, що вночі його братикам і сестричкам доводиться підкорчувати ніжки, щоб усім ставало …

Влітку брати-близнюки Петро та Миколка жили у баби Ганни і діда Андрія. У діда та баби і сад, і пасіка, а за селом і річка Струмилівка, і левада. А далі …

Жили собі на світі троє братів Сорокопудів. Старший з найменшим родичалися, а середульший нічого не знав про своїх братів.

А все через те, що, коли він був ще зовсім малий, …

Давно-предавно, коли дні були удвоє довші, а світ тільки починався, з’явилися на землі дивні сірі пташки. Малі, кумедні. Нікого вони не бояться, усе кудись квапляться, а в найбільшу спеку у …

В одному лісі жив лісник з дружиною. І був у них хлопчик Сергійко. Хлопчик дуже любив свій ліс. А ще більше любив він високу грушу, що росла у їхньому саду.…

Скресли ріки, розтанули сніги на полях, ожили, дихнули на повні груди безкраї лани. Сонце нагріло землю, і в її теплих долоньках прокільчилися зерна пшениці, вівса й кукурудзи, заструменів солодкий сік …

Сидів Пугач у своєму дуплі і ніяк не міг заснути. Тільки закриє круглі жовті очі, почне дрімати, як у ту ж мить на весь ліс розлягається лункий перестук Дятлових телеграм.…

Там, де білими розливами хвилювалася шовкова ковила та сивими озерами поросли гіркі полини, виросло, мов у казці, велике дзвінкоголосе село Золотоозерне.
Хоча поблизу не було жодного озера, але село називалося …

Тієї весни, як і кожного року, поверталася качка., на ім’я Чомга, до свого Синього озера.
Он уже і гаї рідні виринули з-за обрію, замерехтіло сонце на хвилях. Але підлетіла вона …

Вилупилося Курча з яєчка, побачило у небі сонечко і питає в мами-Квочки:

— Що це таке гарне та блискуче, мамо!

— Сонечко,— каже Квочка.

— А чиє воно! — цікавиться …

Розділ перший
у якому наші герої п’ють найсмачніший у світі чай, а ми тим часом дізнаємося про те, чому татові не можна читати буквар.

Тато — сміхотунчик.
Точнісінько як Стефа.…

На околиці невеликого містечка, серед пустирища, зарослого кропивою, двоє друзів — смаглявий Кім, худорлявий та прудкий, і білявий товстунчик Май, бавилися в індійців. Волосся вони розцяцькували півнячим пір’ям, обличчя розмалювали …

Це трапилося тоді, як дівчинка Орися приїхала погостювати до свого дідуся-лісника.

Добре жилося дівчинці в лісі, привільно. Хочеш — ягоди збирай, хочеш — квітами милуйся, а хочеш — просто лісом …

Хлопчика Василька мама поставила в куток. Так, так, того самого Василька, першокласника, який замість того, щоб разом з усіма збирати старі журнали та газети, тобто макулатуру, пішов з другом Петриком …

Поміж бронзовими стовбурами лісу гасав сердитий вітер. Навіяло снігу на промерзлу землю, і в його пухкій постелі шукали притулку лісові мешканці. — Ой, холодно… І їсти хочеться! — пошморгував носом …

Всеньку весну луг був схожий на золоту квітку. Вабив до себе бджіл, кошлатих джмелів, ніжних метеликів. От тільки шкода, що кульбабки вже в надвечір’я заплющували золоті оченята. Цілісінький день дивилися …

На кінець лютого вже побільшало в Сонця роботи. Хоч і вечори коротшали, проте сідало до верстата, брало човник зі срібною шпулею і: гуп-гуп, гуп-гуп — стукав верстат.

— Жж-жжух, жж-жжух… …

У ясного Місяця та темної Ночі була донечка — гарна та мила. Звалася вона Зоринка. Багато справ у дівчини: вказати дорогу в темноті, першою сповістити, коли світанок настане… Тоді на …

Пліт був зовсім новим і дуже гарним. А виплів його з лози дідусь Семен, плів довго, з любов’ю. Пліт пам’ятав кожний дотик старечих рук — таких міцних, хоч і шкарубких, …