Іван-вітер

Був собі король і мав одну дочку. Дуже беріг її, щоб вона не знеславила себе, і замурував її в мур. Дав їй служницю, щоб вона там жила, і охорону поставив довкола.

От стала та королівна раз біля стіни, а в тім мурі була дірка, і вітер повіяв. І вона від того вітру привела хлопця. Росте він не по роках, а по хвилинах, і за п’ять місяців зробився великим.

А один з охоронців доніс цареві, що «ваша дочка має сина»,

Цар наказав розбити той мур і питає її:

— Де ти його взяла?

А той хлопчик каже:

— Я з вітру.

І дав піп йому ім’я Іван-Вітер.

Віддав його цар до школи. Школярі читали по книжках, а він все напам’ять. Директор розсердився чогось і вдарив його. А він як дмухнув вітром, то й дахи купцям попере­вертав.

Дали знати цареві, що «ваш син весь город поперевертає».

Цар приїжджає до нього і каже:

— Що ти робиш?

— А я бавлюся.

— Покинь те, і ходім додому.

Забрали його додому.

Посилають його в ліс по дрова. Іван-Вітер каже:

— Зробіть мені ланцюг сорок тисяч саженей.

Зробили. І він узяв обкинув тим ланцюгом ліс і несе весь додому. Дивляться з города, щось іде так, як хмара, і дають знати цареві, що «ваш син несе цілий ліс».

Цар виїхав навпроти і каже:

— Покинь те.

Той покинув, взяв ланцюг і пішов.

Приходить цар з ним додому і посилає його до моря по воду. Але він каже:

— Зробіть мені з того усього лісу два відра.

Зробили з того цілого лісу два відра, і він наказав собі зробити коромисло з двадцяти тисяч пудів заліза. І пішов до моря. Набрав у ті відра води, а за ним уся вода йде. Цар виїхав наперед до нього і просить його:

— Покинь те.

Той як вдарив відрами в землю, і зробився став. От той цар плаває з конем і просить його:

— Іван-Вітер, рятуй!

— Тримайся.

Він його врятував, і приїхали додому.

Той цар уже боїться його, щоб він його коли не вбив. І посилає його до пекла за грішми. Що ніби йому були винні чорти шість мільйонів. Той іде, але каже:

— Зробіть мені два капшуки із шкур: двісті волів за­бийте.

І вони зробили ті капшуки і ще булаву, яка вісімдесят пудів важила. І пішов Іван-Вітер у пекло. Прийшов туди і каже:

— Віддайте мені шість мільйонів грошей мого діда.

А старший чорт не дає. От він як узяв бити чортів. І чор­ти йому насипали тих два капшуки повно, і він пішов додо­му, оддає гроші цареві і матері. І каже своїй мамі:

— Іди у той двір, де ти мене мала, і постав на столі порожню шклянку, а на стіні пагайку повісь.

І дає їй цілющу і живлющу воду. І ще їй дав коня і візок і сказав:

— Як тільки буде цей візок трястись, а кінь почне ржати і стане на столі шклянка кров’ю наповнятись, а нагайка почне ворушитись, то ти сідай на той віз, і їдь, і бери з собою ту живлющу та цілющу воду.

А сам пішов у світ і зайшов у пущу. Надибав палац. Зайшов у той палац, а в тім палаці змій безсмертний Козьолок жив. І в тім палаці була дуже ладна пані. І каже та пані до нього:

— Де ти тут узявся, Іван-Вітер?

А вона йому сподобалась. І каже вона йому знов:

— Ей, Іван-Вітер! Тут як прилетить змій, то тебе з’їсть.

Прилітає той безсмертний Козьолок і каже:

— Фе, фе! Прісна душа смердить! Хто тут є?

— А то мій брат прийшов.

І каже Козьолок:

— Швагре, вилізай, де ти там?

Той виліз. Наїлися, напилися. І Козьолок каже:

— На тобі трохи грошей, і підеш додому.

Але Іван-Вітер відповідає:

— Ходім, швагре, на мідний тік поборемось.

І дає йому той Козьолок руку і каже:

— На! Потисни!

Іван-Вітер як потиснув його, то Козьолкові тільки поза пазурами посиніло. І як кинув його до землі, то той ледве встав. Але бере тисне знов Івана-Вітра Козьолок за руку. І як потиснув його, а Іванові-Вітрові кров потекла поза ніг­тями. Як кинув ним, то так кістки порозліталися. Козьолок узяв ті кістки, згорнув під деревом.

А там дома у мами той кінь ірже, кров в шклянці напов­няється, нагайка б’ється по стіні. От мати сіла на візок, і той кінь привіз її на те саме місце, де лежав забитий її син. Взяла мама покропила його цілющою водою, він і ожив. Покропила живлющою — і зцілився. І каже матері:

— Їдь, мамо, додому, а я ще піду в світ.

І він знов прийшов до того палацу, до тієї пані і каже:

— Спитай змія, нехай він тобі скаже, де його сила.

А сам сховався в лісі.

Вона питає в змія:

— Скільки літ ти зі мною живеш, а ніколи мені правди не скажеш.

Він каже:

— Якої ж ти правди хочеш?

— Скажи мені, де твоя сила?

— Моя сила в комині.

І та пані взяла і тішиться, а Козьолок каже:

— Яка ти дурна! Де б я тримав свою силу в комині!

Вона знов питає:

— Де ж твоя сила?

А він каже:

— Моя сила в коцюбі.

Вона тішиться тою коцюбою, а змій сміється з неї і каже:

— Ну де б я свою силу тримав у коцюбі! Моя сила в полі, там стоїть рота солдатів, в середині лежить камінь великий, під тим каменем скриня, в тій скрині заєць, в тім зайці качка, а в тій качці яйце, і там моя сила.

На другий день Козьолок поїхав на полювання, а Іван- Вітер приходить до неї, і вона йому все розказала.

Він туди їде з ружжом. Дивиться, лежить хорт. Він того хорта хотів забити, а хорт проситься у нього:

— Ей, Іван-Вітер! Не стріляй в мене, я тобі колись у пригоді стану.

Дивиться, коли летить шуліка. Він хотів її забити, але вона каже:

— Не стріляй в мене, я тобі колись у пригоді стану.

От приходить він туди до тих солдатів і каже:

— Здрастуйте, ребята!

— Здравія желаєм, ваше сіятельство!

— Підніміть той камінь.

Взялися солдати і не можуть його зрушити з місця. Іван узявся і перекинув його. Добуває звідти скриню. Заєць ви­скочив з скрині та й побіг. Але дивиться, а вже хорт несе того зайця. Розпоров він зайця, качка ур-р-р-р! — і полетіла. Але дивиться — несе шуліка качку. Іван качку розпоров, вийняв яйце. І той безсмертний Козьолок вже зовсім з сили спав. Приходить Іван-Вітер до палацу і сидить. Коли приходить безсмертний Козьолок та й каже:

— Ей, Іван-Вітер, почекай ще хоч зо дві години.

— А, ні! Не почекаю!

І взяв те яйце, розбив собі на голові, і вся сила пішла по нім. А той Козьолок відразу вмер. Тоді Іван-Вітер взяв його порубав і викинув собакам.

Забрав ту пані і їде до своєї мами. Приїжджає — справ­ляє весілля.

А я в одного генерала служив денщиком, приїхав за ним, і віл там сидів за столом. А я стояв за порогом, пиво пив: по бороді текло, а в горлі сухо було. І я ниткою підперся, а соломою підперезався, і як напився, в землю зарився. А во­ни набили тією землею гармати і як вистрелили, то я аж сюди вилетів і вам оце розказав.