Глечик із сірої глини

Один селянин все життя відкладав мідні гроші на чорний день. І ось прийшла старість, селянин осліп і не міг уже працювати в полі, але не загинув з голоду, бо у дворі, біля будинку, під високою фініковою пальмою у нього був заритий великий глечик з сірої глини, до країв заповнений мідяками.
Щосуботи ввечері, після заходу сонця, сліпий виходив у двір, розгрібав руками землю і виймав із заповітного глечика кілька мідних монет, щоб прожити до наступної суботи.
Минув рік. Але селянин не сумував, тому що в нього все ще залишалося чимало грошей. І раптом в одну із субот сліпий не знайшов глека на місці. Скільки не нишпорив він руками під високою фініковою пальмою, не міг нічого намацати: залишилася в землі від глека тільки глибока кругла ямка.
Бідолаха зрозумів, що гроші в нього вкрали. Але хто міг це зробити? Напевно, хтось із сусідів! Сусідів у селянина було двоє – один праворуч, а другий ліворуч. Праворуч жив бідняк, а ліворуч – багач-торговець. Звичайно, бідняк більше потребував грошей!
«І все-таки, – подумав сліпий, – ніколи бідняк не позариться на гроші такого ж, як і він, бідолахи! Виходить, гроші вирив другий сусід». До того ж вікно багатія виходило саме на подвір’я сліпого, і з нього легко було побачити, як селянин заривав під деревом свої заощадження.

«Чим більше людина багатіє, тим жадібнішою стає», – подумав сліпий і постукав у будинок багатія.
Звичайно, він не сказав йому жодного слова про свою пропажу. А почав так:
– О сеньйоре сусід! Я дуже хворий і відчуваю, що невдовзі помру. А маю гроші – багато грошей. Я збирав їх усе своє життя і назбирав цілий глечик мідних монет. Цей глечик з сірої глини я закопав у дворі, під високою фініковою пальмою. Що ж буде з ним після моєї смерті? Адже в мене немає ні рідних, ні друзів. Так от, сеньйоре, я вирішив залишити всі мої гроші вам, тому що ви завжди були для мене добрим сусідом. І я залишу вам не лише мідні гроші. У мене є ще горщик із сріблом. Він захований у іншому місці. Але щоб ви могли взяти всі мої гроші відразу, я завтра ж закопаю горщик поруч із глечиком під високою фініковою пальмою.

Багач уважно вислухав його і довго дякував. Коли ж селянин пішов, узяв лопату, потихеньку проліз на подвір’я сліпого і закопав глечик з мідяками на колишньому місці.
«Тепер мені дістануться не лише мідні гроші, а й горщик зі сріблом!» – радів багатій. Але тішився даремно, бо сліпий другого дня викопав свій глечик із сірої глини і сховав його в надійнішому місці.
А ввечері знову постукав у будинок багатія і промовив йому, голосно плачучи:
– Сеньйор ваша милість! У мене все вкрали! І горщик, і глечик – усі мої заощадження! Все до останнього сентаво! Ходімо швидше до мене на подвір’я!
Він привів багатія до високої фінікової пальми, і той переконався, що під деревом немає ні горщика, ні глека.
Багач зрозумів, що сліпий перехитрував його, але як бути? Не тягти ж сліпого до судді за те, що він узяв назад свої власні мідні гроші!