Братик Вовк смакує каву

Після того як Братикові Лису добряче перепало, він ще довгенько не міг гасати околицями й чіплятися до кролика. Звісно, він вирішив, що в його пригоді з Диким Котом винен не хто інший, як Братик Кролик. Тож, коли одужав, почав намовляти всіх-всіх звірів, і вони виміркували, що не можуть із кроликом з одного струмка пити, і одною дорогою ходити, і в одній річці прати білизну, і в одному селищі жити.

Братик Кролик, певна річ, помітив такі зміни й почав зміцнювати будинок, дебелі віконниці встановлювати, ще й шпиль на будинку прилаштував.

– Що воно за церква, – питали перехожі.

Та в Братика Кролика не було часу відповідати, бо він усе стукотів і прибивав. Навіть очей не підводив, працював, як віл у полі, з ранку до пізнього вечора. А коли закінчив, витер піт з чола і сказав:

– Ну, тепер я готовий вислухати всіх, хто на мене так довго полював.

Узяв він трохи харчів і довгий мотузок та наказав крільчисі поставити чайник на вогонь. А сам піднявся на шпиль, сів у крісло-гойдалку й милується краєвидом.

Почули звірі, що кролик скінчив свою роботу, і прийшли подивитися, що з того вийшло. А Братик Кролик розгойдується в крісельці й думу думає. Звірі все ходили довкруж і все витріщалися, задерши голови.

Ось і старий Пан Черепаха приплентав, бо давненько знав кролика і розумів ще до заходу сонця тут буде весело!

– Гей, Братику Кролику, – гукнув він, – що ти там робиш, під небом?

– Відпочиваю, Пане Черепахо, приєднуйся до мене!

– Краще ти спускайся до мене, бо я птах невисокого польоту

– Не бійся, я тебе підтягну, – гукнув Братик Кролик і спустив мотузок. – Чіпляйся за мотузок, і поїхали: раз, два, три!

Пан Черепаха знав, що вони приятелі з кроликом, та напровсяк спочатку посмикав мотузок, взявши в рота, – чи витримає? Тоді вчепився – і за мить уже був на шпилі.

Звірі впевнилися, що Пан Черепаха живий і здоровий, і Братик Кролик його наїдками пригощає, і так їм закортіло теж подивитися, що там, усередині шпиля.

– Гей, Братику Кролику, – гукнув Братик Вовк. – Як ся маєш?

– Дуже добре, Братику Вовче, дуже добре. Приєднуйся до нас!

Кролик спустив мотузок, і, крекчучи, вони з Паном Черепахою потягнули вовка нагору, а він-бо важкенький! Ось вони тягнуть, тягнуть… Коли Братик Вовк чує, що кролик кричить своїй дружині:

– Ворушись, люба, хутчіш на стіл накривай, та спершу кави завари.

Ось вони тягнуть, тягнуть… Уже вовчисько майже нагорі, коли чує:

– Обережніше, люба, не пролий окропу на Братика Вовка!

Це було останнє, що почув Братик Вовк.

Наступної миті окріп полився на Братика Вовка, він верескнув, відпустив лапи й шкереберть полетів додолу. А тоді відскочив, наче гумовий м’яч.

– Перепрошую, Братику Вовче, – кинувся вибачатися Братик Кролик, – моя господиня така незграбна!

Та якщо тебе обварив окріп, то жодні вибачення тут уже не допоможуть.

– Він спеціально розлив окріп, дядечку Римусе?

– Який же ти допитливий, любий. Ці звірі такі цікаві створіння, – загадково мовив дядечко, а тоді нахилився до хлопчика і тихенько додав: – Все, що я знаю: у Братика Кролика і Пана Черепахи стався серйозний напад сміху тієї миті, як Братик Вовк гухнувся на землю.