Мамин день

Надійшов пахучий травень, квіттям, зеленню багатий.

Стали зайчики сіренькі рідній неньці так казати:

— Наша мамо наймиліша! Нині Твій великий день.

Хоч даруночків не маєм і не знаємо пісень, але хочемо, о ненько бути чемними дітьми, добрії діла в дарунок ти у нас прийми.

БІЛИЙ ВУСИК каже тихо:

— Хоч миття велике лихо, щоб матусю не журити, буду ніжки часто мити.

СІРЕ ВУІІІКО промовляв:

— Хто обіду не з’їдає, той „нечемне зайченя“. Їстиму тепер щодня.

КУЦИЙ ХВОСТИК мовить сміло:

— Довго спати справді мило, та від нині вже,  матусю, більш до школи не спізнюся.

— Я долівочку чистенько замітатиму, о ненько, — каже старше зайченя, на ім’я РОЖЕВЕ ОКО.

А найменший, Мокрий Носик, любій матінці вклонив­ся, лебедів, аж прослезився:

— Хоч маленький я, мату­сю, і усього так боюся, буду завжди уночі вартувати не сплючи.

В тій хвилині ясне сонце засвітило на ввесь світ, хор горобчикі на плоті заспівав — щасливих літ!!

А зайчиха, добра ненька, тулить діток до серденька і радіє до безтями.

Добрі зайченятка перетворять кожний день у свято мами.